Тавричанка
Тавричанська сільська територіальна громада об’єднує чотири села: Тавричанку (на 1.01.2013 р. – 1 729 мешканців), Мар’янівку (524), Солідарне (184) та Скворцівку (128). Всього населення – 2 565 чоловік. Тавричанка – центр сільської ради (до 1959 року – Щербинівка), розташована за 55 км від міста Каховка.
У часи заселення Північного Причорномор’я, у 1828 році, будується маєток німецького герцога Ангальта-Кетенського, який отримує назву Асканія-Нова. У ХІХ ст. тут господарювали найбагатші поміщики Південної України, «королі вівчарства» - Фальц-Фейни, які мали у власності близько 20 тисяч десятин землі. У другій половині ХІХ сторіччя Софія Фальц-Фейн розпродує частину земель. Кілька десятин у неї купує заможний селянин В.К. Щербина і засновує на цих землях хутір, який, зі спогадів старожилів, у 1907 році налічував вісім хат з саману, росла одна деревина та була одна криниця. Багато пізніше споруджували будинки вже з цегли або каменю і вкривали їх черепицею. По сусідству розташовувались хутори Гребняків, Дашковських, Баканових та інші. Хутори були підпорядковані Громовській волості Дніпровського повіту Тавричеської губернії.
Населений пункт Мар’янівка (деякий час мав назву Іванівка) бере свій початок з хутора Чуйка, який виник у другій половині ХІХ сторіччя. На хуторах, до складу яких входив хутір Чуйка, з 1913 року існувала церковно-приходська школа. Також у другій половині ХІХ століття створюється населений пункт Скворцівка.
На час заснування Кахівського, Чаплинського та інших районів хутір Щербини і Васюри (так він позначався у адміністративно-територіальному устрої Херсонського округу) був у складі Крестівської сільської ради Чаплинського району, на відстані 24 км від села Чаплинки та 8 км від поселення Крестівка. На хуторі Щербини і Васюри мешкало 36 селян. Крім хутора Щербини і Васюри, до складу Крестівської сільради входили поселення Крестівка (392 жителі), Надеждіно (336), Хлібодарівка (518), Ясна Поляна (289) і Братолюбівка (151), артілі ім.Воровського (43) та «Червоний Жовтень» (25), хутори Гришка і Масана (55), Шрамченка і Грабка (24), Козачка (34), Цеханевича і Весгаара (22), Сербинова (62), Павлових і Жиравьових (55), Гавруса (40), М.Ілліча (12), Дашковських (41), Харченка і Білянова (32).
У 1923 році створюється Мелітопольська округа, яка входить до складу Катеринославської губернії. А з 1925 по 1930 рік ця округа існує як окрема адміністративно-територіальна одиниця і по 1932 рік вона підпорядковується столиці - Харкову. Низка населених пунктів Чаплинського району переходить до Ново-Троїцького району. Згідно з даними державних архівів Дніпропетровської та Запорізької областей станом на 1 липня 1926 року хутір Щербини та Васюри входить до складу Ольгівської сільської ради і носить назву поселення Крупської, на честь Надії Костянтинівни Крупської, дружини та соратниці В.І. Леніна.
Крім поселення Крупської, яке налічувало 6 дворів, 29 жителів і розташовувалось на відстані сімох кілометрів від Ольгівки та 41 кілометра від Ново-Троїцька, до складу сільської ради входили ще сім населених пунктів. Це: Ольгівка (91 двір, 413 селян), Артемівка (29, 73), Червона Зірка (45, 180), Тимірязєвка (14, 71), Каменєва (11, 39), Олександра Ульянова (9, 87) та Будьонівка (17, 75).
Також до складу Ново-Троїцького району входили Яновська та Мар’янівська сільські ради. Яновська (на цей час Заозерненська сільська рада Каховського району) сільська рада об’єднувала п’ять поселень: Яновку, Сінне, Олексіївку, Совєтське і Бурнашовку. До складу Мар‘янівської сільської ради входили пос. Фрунзе (17 дворів, 80 селян), Асканія-Нова (1, 508), Скворцівка (19, 194), Забєліна (39, 173) та хутори Шевченка (19, 95), Червоноармійський (30, 107), Чубарєва (13, 75), Сталіна (10, 42), Свободний (10, 42), Петровський (22, 97), Пролетарський (12, 50), Незаможний (20, 87), Крестьянський (22, 78), Комінтерна (13, 55), Красний Уголок (2, 11), Карла Літке (6, 81), Каразановський (5, 26), Скаргіна (14, 66), Чарівний (9,37). Поселення Фрунзе (Мар‘янівка) розташовувалось на відстані 45 кілометрів від Ново-Троїцька, а Скворцівка на відстані двох кілометрів від сільради та 44 кілометрів від районного центру. У період 1923-1926 років перейменовано назви населених пунктів на честь революційних подій та особистостей. Тому Мар’янівка деякий час носила назву на честь радянського партійного, державного і військового діяча Михайла Васильовича Фрунзе (1885-1925 р.р.), який у 1925 році обіймав посади Народного комісару з Військових та Морських справ, начальника штабу РККА, члена Ради праці і оборони, члена бюро ЦК Комуністичної партії, члена ВЦВК та члена Президії ВЦВК СРСР.
Згідно «протокола общего собрания граждан Марьяновского сельсовета Ново-Троицкого района Мелитопольского округа, состоявшегося 11 июня 1923 года» очолювали на той час раду: сільський голова А.Попович та секретар І.Костирка. На зборах були присутні 115 домогосподарів. Питання, яке розглядалось на порядку денному зборів, потребувало рішення про подальше використання земель площею 543,5 десятин, що залишились безхазяйними за рахунок померлих і вибулих громадян та частково сирітських. Це були наслідки голоду 1921-1922 років. В цьому ж році по Мар’янівській сільській раді налічуються землі Шліппе, Пейкера та інших площею 3094 десятини. Створюється колгосп «Солідарність». Станом на 1 липня 1925 року в колгоспі «Солідарність» налічується 60 їдців та використовується 217,5 десятин ріллі.
З часу створення радгоспу «Червоний Перекоп» (1.02.1929 року) населений пункт Щербинівка стає центром десятого відділку радгоспу. У 1934 році на виконання рішення бюро обкому КП(б)У проводиться розукрупнення зернорадгоспу «Червоний Перекоп». На базі його десятого відділку створюється «Асканійський зернорадгосп». Хутір Щербинівка стає центральною садибою нового господарства. У 30-40 роки «Асканійський зернорадгосп» входить до складу господарств Дніпропетровської області.
Першим директором радгоспу був призначений Іван Марченко. Стаханівською працею відзначались робітники Р.С. Манічев, А.Г. Григорюк, М.П. Кравцов, М.І. Шляхтовська, Н.І. Панова, Д.С. Юрченко, Ф.Ф. Гатило. 27 липня 1935 року грамотою дирекції, політвідділу та робіткому з присвоєнням почесного звання ударника за високоякісну працю по посіву та збиранню врожаю був відзначений Пантелеймон Сергійович Осінній. Грамоту підписав директор радгоспу Задорожний.
У вересні 1941 року населені пункти громади були окуповані німецько-фашистськими загарбниками. 214 жителів територіальної громади стали на захист Батьківщини, 146 з них загинули на фронтах війни.
Восени 1941 року, після окупації німецько-фашистськими військами, в Скворцівці навколо комсомольців Григорія Щербини, Івана Довбні та Віктора Карпова згуртувалась група учнівської молоді, яка вирішила чинити опір гітлерівцям. Згодом її очолили дорослі Іван Боровик та Георгій Калмиков, які прибули в село. Слухали радіопередачі та інформували людей про становище на фронтах. Збирали зброю. Навесні 1942 року групу очолив комуніст Олексій Петрович Фоміних, приєднались Микола Закалюжний, Микола Дюдюн та інші. Через вчителя Устима Сергійовича Плохотнюка група об’єдналась з підпільниками в Яновці (сучасне Заозерне), Чкалово та Асканія-Новій. Друкувались листівки, розповсюджувались серед населення заклики до саботажу окупантам по здачі хліба, продуктів і відправленню молоді на примусові роботи. Через зраду 29 квітня 1943 року підпільників було заарештовано. 7 травня У.С. Плохотнюка і П.М. Ященка (керівник підпільної групи в с. Чкалово) було закатовано і їх тіла кинуто в води Азовського моря. Деякі інші підпільники опинилися в концтаборі Бухенвальд, з якого їх звільнили війська Червоної армії. 30-31 жовтня 1943 року всі населені пункти Ольгівської та Яновської сільських рад були звільнені від ворога. Найзапекліші бої точились біля села Скворцівка.
Після окупантів залишились зруйновані ферми, господарські приміщення і багато спалених хат. Жителі допомагали зводити капоніри для бойових літаків авіаційного полку, дислокованого неподалік Червоного Перекопа, та доглядали поранених у військовому шпиталі. Навесні 1944 року зернових засіяли мало. Налічувалось всього 15 волів, 30 коней та 20 корів. А восени, вже за допомогою держави, було засіяно майже половину орної землі.
Славетною сторінкою історії громади стала пам‘ять про батька і сина – Миколу Семеновича та Миколу Миколайовича Гречків. М.С. Гречка – колишній червоний партизан, червоноармієць, учасник Громадянської війни, тракторист, комбайнер радгоспу «Червоний Перекоп», механік радгоспу ім. Чкалова Ново-Троїцького району, з 1947 по 1968 роки - механік радгоспу «Асканійський». М.М. Гречка (1924-1944 р.р.) – старший льотчик 993 авіаполку нічних бомбардувальників 262-ої Лозовської Червонопрапорної авіадивізії 17-ї Повітряної армії, нагороджений орденом Червоної Зірки. 8 березня 1944 року в телеграмі Верховному Головнокомандувачу СРСР, Маршалу СРСР Й.В. Сталіну від працівників радгоспу ім. Чкалова було висловлено прохання про передачу літака «Чкаловець», побудованого на зібрані колективом гроші (130000 карбованців), саме їх земляку Миколі Миколайовичу Гречку. 9-10 квітня 1944 року у с. Великий Дальній під Одесою М.М. Гречка загинув в нерівному бою з ворожими винищувачами.
У 1988 році в Тавричанці відбулося перезахоронення останків загиблих у 1943 році під Скворцівкою червоноармійців. Вони були поховані у братській могилі спільно з останками чотирьох військових льотчиків (радянський літак був збитий під Солідарним) та померлими від ран у Щербинівському шпиталі червоноармійцями. Над могилою героїв піднявся величний меморіал.
Серед багатьох селян, які захищали Батьківщину від фашистського ярма, особливо відзначилися кавалер ордена Слави III ступеня Микола Костянтинович Кас‘яненко, нагороджені орденом Червоної Зірки Дмитро Устимович Биков, Сергій Пантелійович Колченко, Іван Захарович Курдюк, Василь Сидорович Лісніченко, Микола Іванович Магдебор, Іван Григорович Носаль, Микола Дорофейович Соколов, Олексій Захарович Терещенко та Микола Якович Камишніков, кавалер ордена Вітчизняної війни I ступеня Олександр Маркович Пащенко.
У 1944 році зі створенням Херсонської області радгосп «Асканійський» входить до складу господарств Ново-Троїцького району. Згідно з адміністративно-територіальним поділом Української РСР на 1 вересня 1946 року до Іванівської сільської ради Ново-Троїцького району Херсонської області відносяться села: Іванівка (сучасне Заозерне), Олексіївка, Скворцівка та Совєтське, а до складу Ольгівської сільської ради входять: село Ольгівка і хутори Артема, Зоря, Іванівка (сучасна Мар‘янівка), Новий, Солідарний, Тимірязєвка та Щербинівка. Потім Щербинівка переходить до складу Іванівської сільської ради, а вже з 1 січня 1959 року, за другою хвилею укрупнення радгоспів і колгоспів, населений пункт отримує назву Тавричанка і стає центром Тавричанської сільської ради Ново-Троїцького району. З 1 січня 1963 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 року «Про укрупнення сільських районів Херсонської області» - до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь – Тавричанська сільська рада входить до складу Чаплинського району, а з 1 січня 1965 року переходе до складу Каховського району. На той час Тавричанській сільській раді підпорядковуються села Тавричанка, Заозерне, Мар’янівка, Зоря, Олексіївка, Ольгівка, Скворцівка, Совєтське, Солідарне, Артема, Тимірязівка та хутір Новий. Пізніше, з розбудовою великого зрошення та укрупнення колгоспів і радгоспів, а саме - до кінця семидесятих років минулого сторіччя, жителі хутора Новий та сіл Зоря, Олексіївка, Совєтське, Артема і Тимірязівка були переселені до інших сіл району. А ці населені пункти були виключені з облікових даних Каховського району.
На початку п’ятдесятих років було повністю відновлено житловий фонд, впорядковано вулиці і розширено соціально-побутову мережу населених пунктів громади. Працівники радгоспу «Асканійський» сумлінною працею будували майбутнє. У 1952 році комбайнер П.С. Осінній намолотив з 405 гектарів комбайном С-6 10450 центнерів зерна і отримав диплом другого ступеня Херсонської обласної сільськогосподарської виставки.
У 1953 році в Тавричанці стояло всього кілька хат і приземкуватих землянок, росло кілька акацій та простягався пустир. Потім почалося будівництво виробничої і соціальної сфери.
У 1957 році директором радгоспу був призначений Володимир Опанасович Бондаренко. Під його керівництвом, за період з 1957 по 1963 роки, на території центральної садиби було збудовано: центральні ремонтні майстерні, гараж, контору радгоспу, пекарню та 92 одноквартирних жилих будинки для робітників господарства. Побудовані їдальня, медичний пункт з родильним відділенням, перукарня, лазня, готель, майстерня з пошиву і ремонту взуття, сільський клуб, відділення зв’язку, літній кінотеатр, дитячі ясла та добудовані дві класні кімнати при восьмирічній школі. На кожному відділку запрацювали ларьки з продажу населенню овочів, фруктів та іншої радгоспної продукції. Були насаджені лісозахисні полоси, закладено фруктовий сад та три парки. Проведено електрозабезпечення і телефонізацію населених пунктів.
У 1964 році радгосп «Асканійський» (директор Іван Омелянович Романько) здав державі 8600 тонн зерна. У період 1964-1965 років господарством збудовано 75 будинків, в тому числі сім двоповерхових чотириквартирних жилих будинки та 43 будинки для переселенців, медпункт, 9 кілометрів водопроводу, сховище на 500 тонн зерна, склад мінеральних добрив, корівник, пункт штучного запліднення та інше. При цьому радгосп додатково провів ремонт різних приміщень на 120 тисяч карбованців. В село прийшов скраплений газ, в будинках радгоспу встановили десятки газових плит. Повністю вирішили питання водопостачання і в багатьох місцях заасфальтували доріжки.
В 1965 році радгосп з площі 7400 га зібрав в середньому по 21,5 цнт. зерна з гектара. На другому відділку врожайність становила 24,5 цнт. з га, а на парових площах зібрали по 36 цнт. з га. Державі було продано 8306 тонн зерна при плані 7615 тонн.
На сівбі озимих по парових площах добре попрацювали агрегати, де начальниками були (механізатори) Федір Хомич Гатило та Гаврило Прокопович Колесник, які щодня засівали по 50-55 га. Високих результатів добились тваринники відділку № 1(бригадир - Віктор Андрійович Литвиненко) і бригада № 3 (бригадир - Іван Тихонович Михайленко). Річний план продажу молока державі виконали на 142 %, м’яса - на 105 %, яєць - на 104 і вовни - на 108 %. Володимир Кривонос та Іван Павленко виростили 150 гектарів кукурудзи та зібрали з кожного га по 20 центнерів зерна. Найкраща доярка Валентина Ковальська надоїла по 3100 кілограмів молока від корови. Хороших показників добилися доярки Марія Сидоренко, Лідія Сапотницька, Лідія Лопата, Ганна Новосвєт. Марфа Лукашова за рік відгодувала 1055 свиней загальною вагою 1000 центнерів.
З липня 1973 року дніпровська вода ввійшла в канал і напоїла живильною вологою засушливу таврійську землю. На «Жнивах-73» комбайнер Василь Сидорович Лісніченко на СК-4 зібрав 4549 центнерів зерна з площі 128 га. А вже у 1980 році Володимир Володимирович Правдун, який проклав свою першу борозну ще у 1952 році, видав 39000 центнерів зерна. В цьому ж році на збиранні кукурудзи заохочувальні премії в районному змаганні на зрошенні отримали В.З. Князєв – 300 карбованців (зібрав 101 цнт. з 66 га) та К.О. Стецик – 200 карбованців (97 цнт. з 66 га). Не відставав від них і колектив ферми (завідвач П.І. Слива), який став переможцем в районному змаганні по відгодівлі ВРХ, а кращою дояркою в районі стала Є.О. Минюкова. На «Жнивах-80» понад 11 тисяч центнерів зерна намолотили комбайнер В.В. Правдун, помічник М.І. Шилов, водій І.Д. Сень та тракторист Г.У. Козак, показали третій результат в районі. Крім того, В.В.Правдун на «Херсонці-200» показав перший результат в районі на збиранні кукурудзи, а збиральний загін І.І. Білецького став третім у районі.
За успіхи, досягнуті в 1982 році, Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив бронзовими медалями і цінними подарунками механізатора Бориса Григоровича Пуляєва та водія Тимофія Андрійовича Литвиненка.
Серед кращих працівників радгоспу у 80-ті роки були: зварник О.Самойленко, коваль В.Малюкін, майстер В.Гатило, трактористи Ю.Микитюк, С.Зеленяк, доярки Г.Ковальчук, Л.Довга, токар В.Бєляєв, будівельник Г.Проценко, столяр А. Іванченко, овочівниця Г.Сомик, водії В.Смішко, В.Кравчук, комбайнер І.Вітковський, бригадир МТФ Л.Видріна, технік штучного запліднення У.Негуляєва.
До 1950 року село Іванівка (Мар`янівка) налічувало 8 багатоквартирних будинків, в яких проживало близько 30 сімей. На початку 50-х років село Мар’янівка почало розбудовуватися і тому виникла потреба у своїй школі. Діти ходили у Скворцівську початкову школу і після закінчення чотирьох класів продовжували навчання у Щербинівській школі. Цю початкову школу було відкрито у 1951 році. А з 1958 року вже під назвою Асканійська початкова школа вона проіснувала до 1962 року. У 1962 році для початкової школи було збудовано окреме приміщення, в якому працювали три класи, бібліотека, учительська кімната. Діти 1-3 класів навчалися в початковій школі у Мар’янівці, а старших підвозили на навчання до Тавричанки.
Для жителів села Мар’янівка рішення Каховського райвиконкому про реорганізацію початкової школи у восьмирічну стало справді історичним. Її будівництво було оголошено народною будовою. Сільчани надавали будь-яку допомогу підряднику - ПМК №155. Першого вересня 1986 року нова школа вперше відкрила двері своїм учням. Директором було призначено Миколу Івановича Курдюка, який працював на цій посаді до 30 листопада 1997 року, потім школу очолила Тетяна Олександрівна Копил.
Сьогодні в школі здобувають базову загальну середню освіту діти з сіл Скворцівка і Мар’янівка. За 26 років зі стін Мар’янівської школи у світ пішло 274 випускники. Багато років присвятили педагогічній діяльності В.Д.Бочко, Л.С.Петрушкіна, М.І.Курдюк, Т.Я.Курдюк. Із самого початку працюють у школі О.В.Тукало, Н.І.Лоскутова, Т.О.Копил, Л.Л.Білецька.
Мар’янівський дитячий навчальний заклад «Сонечко» відновив свою роботу в червні 2010 року. Функціонує одна різновікова група, яку відвідують діти від 3 до 6 років.
Мар’янівська сільська бібліотека активно працює з 1956 року. 29 років бібліотекою завідує Катерина Григорівна Чеховська. На сьогодні бібліотека відноситься до комунальної установи «Каховська районна об‘єднана бібліотека імені М.В.Братана» та обслуговує мешканців двох сіл Мар‘янівка і Скворцівка. Фонд бібліотеки налічує 4 тисячі книг. У бібліотеці є два комп’ютери з доступом до Інтернету.
У Мар’янівському фельдшерському пункті працює з 1994 року фельдшер Ольга Леонтіївна Чебанова, яка обслуговує мешканців сіл Мар’янівка та Скворцівка і надає медичні послуги людям похилого віку на дому. Мар‘янівське відділення зв’язку очолює Надія Анатоліївна Власюк.
У січні 1981 року на базі виробничих підрозділів радгоспу «Асканійський», розташованих в селах Мар‘янівка і Скворцівка, був створений радгосп «Меліоратор», директором якого призначили Володимира Івановича Фаніна.
Протягом десяти років в господарстві було побудовано багато виробничих та соціально-побутових об‘єктів. Це свинарник на 2000 голів, за рахунок чого кількість свиней зросла до 6000 голів, та нове приміщення вівцеферми на 7000 голів, що дало змогу збільшити поголов`я овець до дванадцяти тисяч. Провели реконструкцію корівника на 800 голів.
У 1982 році завершили будівництво системи зрошення. Були зведені 2 будинки тваринника і 2 будинки механізатора. Побудовані виробнича майстерня з пунктом технічного обслуговування, котельня, ангар для збереження зерна та нова будівля контори. Зведені кормоцехи, млин і силосні ями. У 1983 році заасфальтовано сільські дороги та фермерські подвір’я. Особлива увага приділялась спорудженню житла (зведено більше п’ятдесяти будинків) і соціально-побутових об’єктів, серед яких їдальня, лазня та реконструйовано клуб. У 1986 році введені в дію восьмирічна школа та дитячий садок, а у 1988 році відкрита пекарня.
Першими помічниками директора В.І. Фаніна в звершенні планів підйому господарства були головний інженер, секретар партбюро Микола Петрович Семенов, головні агрономи Валентина Марківна Мазаєва і Володимир Григорович Протасов, головні економісти Валентина Прохорівна Мазуркіна і Наум Самійлович Рухман, головний будівельник Анатолій Миколайович Костенко, головний інженер Сергій Григорович Гранкін, начальники мехзагонів Володимир Васильович Гуменюк і Володимир Вікторович Бесчастний, доярка, депутат обласної ради Валентина Олександрівна Галкіна, тракторист Іван Васильович Калінін, доярка Євгенія Пастернак, завідувач буртом Іван Микитович Олійник та багато інших.
За підсумками роботи у 1980 році найкращим в районі був визнаний чабан П.О. Чабанов. На «Жнивах-81» понад 10 тисяч центнерів зерна намолотили комбайнер Т.В. Головчук, його помічник С.М. Витвицький, водій М.І. Дев‘ятов та тракторист О.О. Чабанов. У тому ж році радгосп «Меліоратор» визнано переможцем району з виробництва і заготівлі молока. Колектив ферми у складі Б.А. Будюк, О.П. Ільчук, М.М. Витвицької, О.П. Кохан, Н.С. Козирь 100% молока здали першим сортом з жирністю 3,6, прибавка від кожної корови склала 620 кг, виборовши «Приз Прогресу» редакції газети «Зоря комунізму». А кращою скотаркою в районі була визнана В.І. Калініна.
З 2004 року в історію Мар‘янівки увійшло приватне підприємство «Агробізнес» (директор Едуард Вікторович Репілевський). З того часу на її території побудовано пекарню, реконструйовано їдальню та гаражі, проведено благоустрій промислової зони господарства. Не забута і соціальна сфера сільської громади. За активної участі підприємства відновлено дошкільний заклад «Сонечко», проведено капітальні ремонти Мар‘янівського сільського клубу і бібліотеки, автобусної зупинки села Скворцівка та огорожі кладовища. За фінансової підтримки приватного підприємства «Агробізнес-2» (керівник Данило Едуардович Репілевський) у 2013 році профінансовано будівництво газопроводу до села Мар‘янівка протяжністю 6,2 кілометра на суму 1150 тисяч гривень. На сьогодні близько 70 житлових будинків мар‘янівців-членів кооперативу «Мрія», вже підключені до мережі газопостачання. Загалом за десять років ці підприємства вклали в соціальний розвиток громади близько 3 мільйонів гривень. Також вдячні жителі Скворцівки та Мар‘янівки за постійну допомогу громаді у розвитку об‘єктів соціальної сфери керівникам ПрАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл» і ФГ «Травень» (керівники - Михайло Михайлович Медолиз та Сергій Миколайович Стукан).
Нагородами за трудові досягнення відзначено багато жителів громади. Серед них за успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва двома орденами Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани» нагороджено ланкового, механізатора Володимира Зіновійовича Князєва, орденом Леніна - тракториста Андрія Тихоновича Клименка, а керуючий відділком Арсентій Адамович Ружицький став кавалером орденів Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Орден Трудового Червоного Прапора отримали доярка Марія Яківна Биковська, тракторист Петро Іванович Власенко, комбайнер Володимир Іванович Єрмаков, комбайнер Дмитро Іванович Іващенко, комбайнер Василь Іванович Калінін, комбайнер Василь Григорович Курбацький, водій Тимофій Андрійович Литвиненко, комбайнер Іван Кирилович Немченко, директор радгоспу Іван Омелянович Романько, водій Іван Дмитрович Сень, тракторист Кирило Остапович Стецик і доярка Зінаїда Михайлівна Шалапаюк. Кавалерами ордена «Знак Пошани» стали тракторист Станіслав Дмитрович Довгий, зоотехнік-селекціонер Алла Миколаївна Носкова, тракторист Володимир Павлович Русалімов, тракторист Василь Григорович Рябченко, секретар парткому радгоспу Михайло Іванович Ткач і ланковий Валерій Якович Фанін. Ордена Трудової Слави III ступеня був удостоєний комбайнер Володимир Васильович Правдун, а ордена княгині Ольги III ступеня - доярка Таїсія Дмитрівна Ткач.
У 1985 році директором радгоспу «Асканійський» призначається Віра Опанасівна Найдьонова. Вона народилася 5 серпня 1948 року в с. Заозерне Ново-Троїцького району. Трудовий шлях розпочала у 1966 році рахівником-касиром Тавричанської сільської ради. Працювала начальником відділення зв’язку с. Тавричанка, а потім п’ятнадцять років поспіль на виборних посадах секретаря та голови Тавричанської сільради. У 1980 році без відриву від роботи отримала спеціальність економіста у Київському інституті народного господарства імені Коротченка. У 1984 році їй довіряють посаду секретаря парткому, а потім директора радгоспу «Асканійський». З 1.10.1991 року господарство перейменовано в дослідне господарство «Асканійське» і підпорядковано Українській академії аграрних наук. З 26.07.2001 року Віра Опанасівна стає генеральним директором державного науково-виробничого об’єднання південного регіону «Асканійське Руно» з виконанням обов’язків директора ДП ДГ «Асканійське».
За 28 років під керівництвом В.О. Найдьонової була проведена велика робота з будівництва, реконструкції і переобладнання виробничої бази господарства та соціально-побутових об’єктів громади. Реконструйовані тваринницькі ферми, збудовано автогараж, мехзагони, будівельну дільницю, зернотік, два будинки тваринника, адміністративну будівлю радгоспу. Споруджено сучасний насіннєвий завод, дитячі ясла-садок «Ромашка», готель, стадіон. Проведено реконструкцію будинку культури, дільничної лікарні (нині - лікарська амбулаторія сімейної медицини), а колишній магазин перетворено в затишне кафе «Вікторія» і добудована будівля Тавричанської школи. Заасфальтовані дорога на Солідарне та вулиці Тавричанки. Всі роки продовжувався поточний ремонт та будівництво житла для працівників радгоспу. За рахунок радгоспу були прокладені підвідний і розвідний газопроводи та газифіковано школу, дитячий садок, дільничну лікарню і житловий сектор. А головне, під керівництвом Віри Опанасівни, ДП ДГ «Асканійське» перетворилося в показову науково-дослідну базу Півдня України. Тут розвивається вівчарство (три тисячі овець асканійської тонкорунної породи); займаються племінним розведенням великої рогатої худоби південного типу – української чорно-рябої молочної (500 високопродуктивних корів в МТФ європейського типу) і окремо м`ясної породи; виробництвом зерна, олійно-технічних культур та кормів. І все це за висновками та рекомендаціями Асканійської дослідної станції, в яку входять лабораторія фітопатології і метеостанція. А в складі дослідної станції працюють вже три кандидати сільськогосподарських наук (Віктор Григорович Найдьонов, Олександр Володимирович Князєв і Віктор Михайлович Нижеголенко) та одинадцять аспірантів.
Якщо у 1992 році в радгоспі «Асканійський» найкращі доярки Раїса Навоєнко, Маргарита Кушнір, Марія Ващенко і Панадія Лозинська отримували від корів понад чотири тисячі літрів, то зараз середньомісячний надій становить понад 7 тисяч кілограмів. Молочне стадо дає щомісяця один мільйон гривень прибутку.
Якщо врожайність зернових у 1989 році в радгоспі «Асканійський» складала 49,1 цнт. з га (в тому числі на зрошенні – 58 цнт. і на богарі 27,1 цнт.) і була достатньо показовою у районі, то у 2013 році озимої пшениці намолочено по 61,3 цнт. з га, озимого ячменю по 58,8 цнт., ярого - по 47,1 цнт. А в середньому вийшло по 57,5 цнт. на круг. Загалом «Асканійське» зібрало 8 тисяч збіжжя (разом з технічними культурами 8300 тонн): майже 5800 тонн пшениці, близько 2000 тонн – озимого та ярого ячменю і жита.
В останні роки в ДП ДГ «Асканійське» побудовані цех з переробки молока і м’яса, млин, де роблять різні крупи і вищої якості борошно, лінія макаронних виробів. Господарство постійно розвиває соціально-культурну сферу села Тавричанка.
На багатьох міжнародних виставках отримано низку золотих медалей, а господарство неофіційно називають академією всеукраїнського передового досвіду.
Світлана Стецюра,
Володимир Любак,
Любов Любак.