Шановні мешканці Тавричанської громади!
22 листопада Україна відзначає сумну дату своєї трагічної історії – День пам’яті жертв голодоморів, що прокотилися Україною трьома потужними хвилями, зокрема найстрашнішого – Голодомору 1932–1933 років. Це масштабна національна трагедія, що забрала мільйони життів українців, це незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь.
Понад 92 роки тому в Україні настала тиша. Страшна тиша спустошених українських сіл. Тиша порожніх хат. Тиша зачинених церков.
На українську землю прийшла смерть — спланована, організована і безжальна. Вона забирала дітей і старих, забирала надію і майбутнє. Вона мала знищити українську націю. Ретельно спланований тоталітарним комуністичним режимом на чолі зі сталіним Геноцид проти українців.
Українську націю хотіли зломити, залякати, поставити на коліна, винищити. Правду про Голодомор кілька десятиріч замовчували та викривляли. Проте вона жила в пам’яті тих, хто пережив цю трагедію, у творах українських письменників, що не злякалися писати правду тоді, коли за це можна було заплатити своїм життям. Ця пам’ять жива й досі, і наше завдання в тому, щоб про Голодомор знали й прийдешні покоління.
Сьогодні росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову. Тож сучасна російсько-українська війна спрямована не тільки на те, щоб знищити незалежність Української держави, але й щоб винищити українців як самобутній народ, як націю.
Але навіть у найтемніші часи наш народ горів незгасним вогнем життя. Українці вистояли, зберегли свою душу і передали пам'ять нащадкам.
У глибокій скорботі схилімо наші голови на знак пам’яті за тими, хто загинув голодною смертю, став жертвою репресій тоталітарного режиму.
Запаліть сьогодні свічку пам'яті.
За тих, хто пішов у небо голодною смертю.
За тих, хто віддає життя за Україну сьогодні.
Любіть Україну! Слава Україні!
Тетяна ЮЩЕНКО
